Для вас, батьки


 Коли виникають надзвичайні ситуації, дуже важливо не панікувати, а навпаки, діяти згідно правил.  Пропонуємо ознайомитися з ними.










Особливості адаптації дітей до умов дошкільного навчального закладу


    Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

    Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

    Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організ­му, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу­пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких ви­дів адаптації як фізіологічна та соціальна.

    Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологіч­на адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес актив­ного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

    Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

    Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскраві­ших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кро­вообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження дово­дять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень за­свідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсико­зи І, П половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загост­рення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкід­лива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних фак­торів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, полого­ві травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

     Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів ди­тини має і  постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне ви­годовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя,  конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

    Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це  і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу.  

    Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело  стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками,  а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються   вже   набуті    культурно-гігієнічні   навички, знижується імунітет.

Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важ­кий.

 

Легкий ступінь адаптації

За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

 

Середній ступінь адаптації

Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загаль­ному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит понов­люється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих на­вичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

 

Важкий ступінь адаптації

Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, ди­тина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

    Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточен­ням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене прак­тичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

    Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

 

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

 

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.

7. Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

 

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

 

1. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

2. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

3. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4. Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

5. Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

6. Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

7. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8. Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

9. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

10. Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11. Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

12. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

13. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

14. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.








http://korzhi-yalynka.edukit.kiev.ua/storinka_bezpeki/bezpeka_ditini_vzimku/

Істерики у дітей

Як правило, істеріки у дітей сходять нанівець до моменту вступу до школи. Немає певної генетичної або органічної схильності до істерик, все вирішує випадок і реакція оточуючих. Приблизно до двох років, коли дитина вже навчилася ходити і відбувається активне становлення мови, дитина знайомиться з такими атрибутами дорослого життя як заборони./Files/images/детская-истерика-заходная.jpg

Не має значення, багато їх чи мало, чи обумовлені вони педагогічно, заборони будуть викликати у дитини тільки негативні емоції, наприклад, розчарування або гнів. І саме поведінка батьків у такій ситуації визначить подальші рольові відносини в сім'ї.

І якщо істеріка, що відбувається вперше, може стати несподіванкою для самої дитини, то їх подальше використання стає цілком усвідомленим і спрямованим на досягнення певних цілей.

Є кілька засобів подолати або запобігти дитячу істерику, з якими я пропоную вам ознайомитись:

1. Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка батьків при істериках - не давати те, що дитина таким чином вимагає. У цьому випадку діють найпримітивніші закони умовного рефлексу. А ваше завдання: розірвати цей ланцюг стимулів і реакцій.

2. Допоможіть дитині впоратися зі своїми почуттями. Іноді батьки занадто жорстко реагують на перші гнівні вигуки дитини, не дозволяючи їй висловити гнів або печаль. Вираз почуттів не завжди є істерикою: можливо дитині просто сумно від того, що вже час йти додому, чи він сердиться на вас, тому що ви йому щось забороняєте. Допомогти в такій ситуації можуть прості обійми, але ні в якому разі не вмовляння та обіцянки. Тут потрібна мовчазна підтримка і присутність.

3. Нагадайте про важливу справу, задля чого потрібно відкласти плач.Наприклад, “Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти довго плакатимеш, ми не встигнемо погуляти”... Важливо те, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трішки почекати. І багато дітей погоджуються на такий поступок.

4. "Заговоріть" дитину. Заговорити успішно можна в основному малюків, та зате не залежно від стану дитини. Це вимагає великої енергії. Суть методу – говорити, говорити, говорити. І тоді малюк, який зібрався заплакати прислухається і забуде про плач, а карапуз, неохочий одягатися, замовкне на декілька секунд.

5. При тривалій істериці знайдіть спосіб залишитись наодинці. Глядачі тільки погіршують ситуацію. Піти в іншу кімнату можна вдвох, але це буде корисно тільки в тому випадку, якщо ви можете без зайвих слів і емоцій знаходитися поряд з дитиною, поки вона впорається зі своїми почуттями.

6. Залиште дитину одну. Деякі батьки не можуть перебувати поруч із дитиною без умовлянь, нотацій і втіх. У цьому випадку краще віддалитися і залишити її на самоті. Ви її підтримали, тепер дитині необхідно впоратися зі своїми почуттями. Це можна озвучити буквально: «Я розумію, що це важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся - приходь». Така поведінка допоможе дитині впоратися зі своїми емоціями, навчитися не вимагати перемоги будь-якою ціною.

7. Не хваліть дитину за припинення істерики. Дитина відчуває, що істерика – це потужний спосіб тиску на дорослих. І добровільно відмовлятися від такої сили їй не хочеться. Своїм заохоченням ви немов забороняєте подальше використання істерики. Це може вивести дитину з тільки що досягнутої рівноваги - і істерика повернеться. Найкраще утриматись від будь-яких коментарів. Просто поверніться до повсякденних справ і знайдіть спосіб надати дитині більш конструктивний спосіб задовольнити своє самолюбство. Наприклад, запропонуйте їй вибрати скатертину на стіл.

8. Навчіться відмовляти дитині. Відсутність заборон і покарань повідомляє дитині невірні відомості про життя. Крім того, батьківські заборони і покарання - приклади конструктивного відстоювання своїх кордонів. Спостерігаючи за батьками і виходячи зі свого досвіду спілкування з ними, діти вчаться відстоювати свої права. Істеричні діти вміють маніпулювати, але в той же час їм важко конструктивно відстоювати себе, тому що мама і тато не продемонстрували їм таких прикладів.

Забороняючи, дотримуйтесь наступних правил:

* Відмова повинна бути лаконічною.

* Голос - вагомим і спокійним (не вмовляйте і не вибачайтеся).

* Обов'язково додайте до відмови ваші почуття (я буду турбуватися, мені буде соромно…).

* Відмова без пояснень більш корисна, ніж відмова з довгою промовою.

* Повідомляйте про безумовну любов до дитині в спокійні сімейні хвилини.

Виконання останнього правила обов'язково при будь-яких поведінкових труднощах з дітьми. Але, у разі істерики, яка є одним із способів боротьби дитини за батьківську любов і увагу, краще давати цю любов без бою і в спокійні моменти.

Консультація для батьків 

«Адаптація дитини до умов дитячого садка»

При вступі у дошкільний освітній заклад всі діти проходять через адаптаційний період.
Адаптація - від латинського «приспособляю» - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.
Пристосування організму до нових умов соціального існування, до нового режиму супроводжується змінами поведінкових реакцій розладом сну, апетиту. Найбільш складна перебудова організму відбувається у початковий період адаптації, який може затягнутися і перейти в дезадаптацію, що призведе до порушення здоров'я, поведінки, психіки дитини.
Адаптивні можливості дитини раннього віку обмежені, різкий перехід у нову соціальну ситуацію і тривале перебування у стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень або уповільнення темпу психофізичного розвитку. Процес звикання дитини до дитячого садку досить тривалий і пов'язаний зі значним напруженням усіх фізіологічних систем дитячого організму.
Щоб уникнути ускладнень і забезпечити оптимальний перебіг адаптації, необхідний поступовий перехід дитини з сім'ї в дошкільний заклад.

Фактори, від яких залежить перебіг адаптаційного періоду
1. Вік.
2. Стан здоров'я
3. Рівень розвитку.
4. Вміння спілкуватися з дорослими і однолітками.
5. Сформованість предметної та ігрової діяльності.
6. Наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка.

Як батьки можуть допомогти своїй дитині в період адаптації до ДНЗ
1. По можливості розширювати коло спілкування дитини, допомогти йому подолати страх перед незнайомими людьми, звертати увагу дитини на дії і поведінку по сторонніх людей, висловлювати позитивне ставлення до них.
2. Допомогти дитині розібратися в іграшках: використовувати сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину в гру.
3. Розвивати наслідування в діях: «політаємо, як горобчики, пострибаємо, як зайчики».
4. Вчити звертатися до іншого людині, ділитися іграшкою, жаліти плаче.
5. Не висловлювати жалю про те, що доводиться віддавати дитину в дошкільний заклад. Деякі батьки бачать, що дитина недостатньо самостійний у групі, наприклад, не привчений до горщика. Вони лякаються і перестають водити в дитячий сад. Це відбувається тому, що дорослі не готові відірвати дитину від себе.
6. Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби самостійних дій.
До моменту надходження в дитячий сад дитина повинен уміти;
- самостійно сідати на стілець;
- самостійно пити з чашки;
- користуватися ложкою;
- активно брати участь в одяганні, вмиванні.
Наочним прикладом є, насамперед, самі батьки.
Вимоги до дитини повинні бути послідовними і доступні.
Тон, яким повідомляється вимога, вибирайте дружньо-роз'яснювальний, а не наказовий.
Якщо дитина не бажає виконувати прохання, викликав у вас негативне переживання, повідомте йому про свої почуття: мені не подобається, коли діти скиглять; я засмучена; мені важко.
Потрібно співставляти власні очікування з індивідуальними можливостями дитини.
Важливо також постійно заохочувати дитину, давати позитивну оцінку хоча б за спробу виконання прохання.
Плануйте свій час так, щоб у перші 2-4 тижні відвідування дитини дитячого садка у вас була можливість не залишати його на цілий день. А в перші дні вам необхідно знаходитися поряд з телефоном і недалеко від території дитячого садка.
В період адаптації важливо попереджати можливість стомлення або перезбудження, необхідно підтримувати врівноважене поведінку дітей.
Для цього не відвідуйте людних місць, не приймайте будинку галасливі компанії, не перевантажуйте дитину новою інформацією, підтримуйте вдома спокійну обстановку.
Оскільки при переході до нового устрою життя у дитини змінюється все: режим, оточуючі дорослі, діти, обстановка, їжа - дуже хотілося б, щоб вихователі до моменту приходу нового дитину в групу знали якомога більше про його звички і намагалися по можливості створити хоч деякі умови, схожі з домашніми (наприклад, посидіти з дитиною перед сном на ліжку, попросити прибрати іграшки, запропонувати пограти в лото.)
Швидше за все, ваша дитина прекрасно впорається зі змінами в житті. Завдання батьків-бути спокійними, терплячими, уважними і турботливими. Радіти при зустрічі з дитиною, казати привітні фрази: я за тобою скучила; мені добре з тобою. Обіймайте дитину якомога частіше.
Умови впевненості і спокою дитини - це систематичність, ритмічність і повторюваність його життя, тобто, чітке дотримання режиму.
Причини важкої адаптації до умов ДНЗ
1. Відсутність в родині режиму, що збігається з режимом дитячого садка.
2. Наявність у дитини своєрідних звичок.
3. Невміння зайняти себе іграшкою.
4. Несформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок.
5. Відсутність досвіду спілкування з незнайомими людьми. Дорослим необхідно допомогти дітям подолати стрес надходження і успішно адаптуватися в дошкільному закладі. Їм свойстенно швидко заражатися сильними як позитивними, так і негативними емоціями дорослих і всерстников, наслідувати їх дій. Ці особливості і повинні використовуватися вами при підготовці дитини в дитячий сад.
Дуже важливо, щоб перший досвід свого перебування в дитячому саду дитина придбав за підтримки близької людини.

Як батьки можуть допомогти своїй дитині в період адаптації до ДНЗ
1. По можливості розширювати коло спілкування дитини, допомогти йому подолати страх перед незнайомими людьми, звертати увагу дитини на дії і поведінку по сторонніх людей, висловлювати позитивне ставлення до них.
2. Допомогти дитині розібратися в іграшках: використовувати сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину в гру.
3. Розвивати наслідування в діях: «політаємо, як горобчики, пострибаємо, як зайчики».
4. Вчити звертатися до іншого людині, ділитися іграшкою, жаліти плаче.
5. Не висловлювати жалю про те, що доводиться віддавати дитину в дошкільний заклад. Деякі батьки бачать, що дитина недостатньо самостійний у групі, наприклад, не привчений до горщика. Вони лякаються і перестають водити в дитячий сад. Це відбувається тому, що дорослі не готові відірвати дитину від себе.
6. Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби самостійних дій.
До моменту надходження в дитячий сад дитина повинен уміти;
- самостійно сідати на стілець;
- самостійно пити з чашки;
- користуватися ложкою;
- активно брати участь в одяганні, вмиванні.
Наочним прикладом є, насамперед, самі батьки.
Вимоги до дитини повинні бути послідовними і доступні.
Тон, яким повідомляється вимога, вибирайте дружньо-роз'яснювальний, а не наказовий.

Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками
1. Розповідайте дитині, що чекає його в дитячому саду.
2. Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння.
3. Дайте дитині з собою улюблену іграшку або якийсь домашній предмет.
4. Принесіть в групу свою фотографію.
5. Придумайте і відрепетируйте кілька різних способів прощання (наприклад, повітряний поцілунок, погладжування по спинці.)
6. Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду.
7. Після дитячого саду погуляйте з дитиною в парку, на дитячому майданчику. Дайте дитині можливість пограти в рухливі ігри.
8. Влаштуйте сімейне свято ввечері.
9. Демонструйте дитині свою любов і турботу.
10. Будьте терплячі.

Що робити, якщо...
Що робити, якщо дитина почала ходити в дитячий садок
1. Встановіть тісний контакт з працівниками дитячого садка
2. Привчайте дитину до дитячого саду поступово.
3. Не залишайте дитину в садку більше ніж на 8 годин.
4. Повідомте вихователів про звички і нахили дитини.
5. З 4-го по 10-й день краще зробити перерву у відвідуванні дитячого садка.
6. Підтримувати будинку спокійну обстановку.
7. Не перевантажуйте дитину новою інформацією.
8. Будьте уважні до дитини, дбайливі й терплячі.

Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками
1. Розповідайте дитині, що чекає його в дитячому саду.
2. Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння.
3. Дайте дитині з собою улюблену іграшку або якийсь домашній предмет.
4. Принесіть в групу свою фотографію.
5. Придумайте і відрепетируйте кілька різних способів прощання (наприклад, повітряний поцілунок, погладжування по спинці.)
6. Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду.
7. Після дитячого саду погуляйте з дитиною в парку, на дитячому майданчику. Дайте дитині можливість пограти в рухливі ігри.
8. Влаштуйте сімейне свято ввечері.
9. Демонструйте дитині свою любов і турботу.
10. Будьте терплячі.

Що робити, якщо дитина не хоче йти спати
1. Помічайте перші ознаки перевтоми (вередує, тре очі, позіхає.)
2. Перемикайте дитини на спокійні ігри (наприклад, спільне малювання, твір історій), попросіть дитину говорити пошепки, щоб не розбудити іграшки.
3. Під час вечірнього туалету дайте дитині можливість пограти з водою.
4. Залишайтеся спокійним, не впадайте в лють від неслухняності дитини.
5. Погладьте дитини перед сном, зробіть йому масаж.
6. Заспівайте дитині пісеньку.
7. Поспілкуйтеся з дитиною, поговоріть з ним, почитайте книгу.

Що робити, якщо дитина не хоче прибирати за собою іграшки
1. Твердо вирішите для себе, чи потрібно це.
2. Будьте прикладом для дитини, прибирайте за собою речі.
3. Прибирайте іграшки разом.
4. Прибираючи іграшки, розмовляйте з дитиною, пояснюючи йому сенс.
5. Формулюйте прохання прибрати іграшки доброзичливо. Не наказуйте.
6. Зробіть прибирання іграшок ритуалом перед укладанням дитину спати.
7. Враховуйте вік і можливості дитини.

Немає коментарів:

Дописати коментар